Кожного року заметіль намагається завадити Святому Миколаю дістатись до хатин,квартир та кімнат чемних діток: вона безупинно сипле і сипле снігом, кружляє у вихорі з пронизно холодним вітром та підказує морозу,які візерунки малювати на шибках. Здавалося б, усе – виходу немає, діти прокинуться без очікуваного дива під подушкою, але диво є, і свято триває. А все тому, що кожного року помічники Миколая, мальтійці, відчайдушно борються з негодою, долають сотні кілометрів, лише б доставити вчасно яскраво запаковані подарунки. Диво є, бо ж диво твориться людьми!

І ось вони, трішки захекані, але з широчезною усмішкою переступають поріг дитячого будинку, де на них вже чекають сотні щирих, глибоких очей, і – під чарівний звук дзвіночків казка відкриває нам двері в історію про доброго святого,який завжди знаходив час допомогти тим, хто цього потребує. І як би чорти не старалися викрасти усі пакунки, привезені для дітей, усі їхні спроби закінчуються поразкою, бо ніхто не в змозі зіпсувати найочікуваніше свято року!

«Тримай, можливо, станеш добрішим», - простягає чорту цукерку шестирічний малюк. Діти діляться тим, на що довго чекали, адже знають, що дух свята та уся чарівність зимової казки не може когось оминути. Чи ти був чемним, чи «майже чемним», чи ти є дорослим чи малим, живеш в достатку чи прагнеш жити в ньому, казка накриває пеленою кожного, хто в неї вірить.

«Отче, Миколаю, присідайте, ось ми спекли коржики та приготували чай для вас», - дзвінким голосочком запрошує дівчинка з довгими косами. Вдячність не потребує регалій, урочистих промов чи яскравих відзнак. Вдячність можна віднайти у дитячих очах,запалених бажанням якнайшвидше роздерти подарунковий папір, у широких,часом беззубих усмішках, у здивованих поглядах малюків і бажанні смикнути за кучеряву бороду святого. Вдячність витає в повітрі кожного дитячого будинку, і ми привозимо її з собою, ділячись з нашими жертводавцями та помічниками.

Вірте в чудо, як вірять в нього діти, адже Миколай ось-ось постукає у ваші двері =)

Христина Магас,
Волонтер МСД